У північно-східному куті дільниці сучасної території історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету відкриті потужні фундаменти колишньої культової споруди. Згаданий храм пережив кілька значних перетворень, що чітко відображають історію нашого міста та й цілої держави.

    Збудований як кармелітський костел, храм зафіксував час, коли українські землі входили до складу Польської держави. В період російського панування в Україні кармелітський костел став кафедральним собором Казанської ікони Божої Матері. В добу Директорії УНР храм був перетворений на Український собор і залишався таким до часу свого закриття на по початку 30-х років XX ст.

    Сьогодні прийшов час повернути із небуття втрачену святиню. Відновлення храму починається із повернення його історії.

 

              КАРМЕЛІТСЬКИЙ КОСТЕЛ

    Першопочатки історії храму пов’язані із присутністю в місті монахів-кармелітів. Представники ордену кармелітів з’явилися в Кам’янці-Подільському у 1623 р. На запрошення Христини Щеклінської, дружини земського судді в містах Кам’янець і Летичів. Прибувши до міста, кармеліти придбали для себе садибу і будинок на вул. Єзуїтській, котравиходила у своїй південній частині на вул. Замкову, дещо східніше від Вірменського Бастіону.

    До середини XVII ст. був зведений кам'яний костел, який проіснував до 1627 р., коли під час турецького володіння містом, його стіни були розібрані, а метеріал використаний на реконструкцію Замкового мосту.

    Після виходу з міста турків і повернення кармелітів, останні уже не застали тут свого храму, а на його місті були збудовані оборонні укріплення. Тоді, кармеліти отримали нову ділянку, на якій збудували дерев'яні монастирські приміщення і дерев'яний костел.

    Будівництво кам'яного храму розпочалося у 1717 р., за проектом Вільгельма Рінне, котрий займав посаду коменданта Кам'янця. Основні споруди комплексу монастиря кармелітів літерою П примикали до головної споруди костелу з північного боку, утворюючи собою великий замкнутий двір. Освячення нового храму на честь Божої Матері і св. Йосифа здійснив кам'янецький католицький єпископ Микола Дембовський у 1750 р.

     

              КАЗАНСЬКИЙ СОБОР

    Після ліквідації монастиря кармелітів було закрито кармелітський костел. Будівлю монастиря частково розібрали, а костел почали перебудовувати у православний собор. Таке рішення було зумовлене тим, що з посиленням на Поділлі, в тому числі і у Кам’янці на середину XΙX ст. православної віри, число її представників збільшувалося. Постав попит і на великі храми, в тому числі й на головний – кафедральний. У зв'язку з цим у вищого місцевого духовенства та губернського управління визрів проект зведення нового величного храму.

    Для реалізації запропонованої ідеї було вирішено для кафедрального православного собору використати та реконструювати кармелітський костел, котрий локалізувався недалеко від головного міського майдану у Старому місті, поряд з головним корпусом чоловічої гімназії. Протягом 1867-1878 рр. Під наглядом губернського єпархіального архітектора Дмитра Освальда, кармелітський костел було реконструйовано у Казанський православний собор.

    Найперше, що зробили будівельники, - вони прибрали з фасаду храму кармелітських святих, а також фігури пророків з постаментів перед вхідним порталом і організували до нього вхід з боку вулиці. Вежі продовжували прикрашати його фасад.

    Фасад храму відзначався оригінальною композицією. На відміну від інших кармелітських храмів України, центральний фасад кармелітського костелу в Кам'янці був випуклим назовні і увінчувався напівсферичним тимпаном фронтону зі статуєю Матері Божої на вершині. На фасаді було розміщено 5 кам'яних скульптур святих на постаментах. На вежах знаходилися 3 бронзові дзвони. Перед фасадом на кам'яних п'єдесталах і колонах височіли статуї пророків Іллі та Єлисея, духовних покровителів ордену.

    У вівтарі знаходилася ікона на полотні із зображенням св. Еразма, прикрашена короною мученика, шапкою єпископа, рукавичками й туфлями зі срібла. Окрасою храму був кам’яний вівтар з багатим рельєфним оздобленням стін писаними на полотні іконами.

    Біля вівтаря розташовувався амвон різної роботи, пофарбований у коричневий колір і позолочений, з фігурами 4-х євангелістів, з орнаментом навколо купола і постаттю св. Іллі з палаючим мечем на вершині. У підземеллях храму розташовувалися 2 поховальні крипти, призначені для монахів і служителів (добродіїв) монастиря.

    В такому вигляді костел функціонував до середини 60-х рр. XΙX ст., коли, після другого Польського повстання царським указом від 17. 09. 1866 р. була ліквідована кам’янецька католицька дієзезія і закрита більшість католицьких монастирів.

    Вся територія навколо святині була вимощена бруківкою, що сприяло у святкові дні мирянам вільно здійснювати обхід навколо храму під час хресної ходи.

    В процесі реконструкції костелу у православний храм, особливих змін зазнали східний, північний та південний фасади. Щодо першого з них, то він продовжував прикрашатися досить майстерно оздобленими в архітектурному відношенні двома вежами-дзвінницями. Крім того, посередині споруди, над дахом,було зведено масивну баню з багатим бароковим архітектурним декором, котра разом із завершеннями фасадних веж надавала собору особливої величності.

    Наприкінці XΙX ст. у лівій верхній галереї храмових приміщень розташовувалися фонди церковного Давньосховища, яке пізніше стало основою у формуванні історико-археологічного музею. Відомим є той факт, що на початку 90-х рр. XΙX ст. у храмі на посаді соборного священика перебував Ю. Й. Сіцінський.

    В склепі під вівтарем було поховано двох архіпастирів Поділля. Нед їхніми могилами, на стінах біля іконостасу, знаходилися мармурові плити з написами. З одного боку на одній із них читався напис: «Тут поховано тіло преосвященного Вікторина, єпископа Подільського і Брацлавського, 21 серпня 1882 р.», а ліворуч на іншій – «Тт поховано тіло преосвященного Іаннуарія, єпископа Балтського, вікарія Подільської єпархії, 5 вересня 1883 р.».

    З кінця XΙX ст. в храмі існувало три престоли: головний – в честь Казанської ікони Божої Матері, другий – в ім’я св. Миколи Чудотворця і третій – вгорі, на боковій галереї (хорах) – в ім'я князя Володимира. Останній було влаштовано на честь 900-ліття Хрещення Руси (24 вересня 1889 р.).

 

           УКРАЇНСЬКИЙ СОБОР

    В період Директорії, та в пізніші часи храм функціонував у якості кафедрального православного собору міста. Його називали тоді Українським собором. 28 серпня 1920 р., в присутності великої кількості прихожан, у храмі вперше проводилася служба Божа українською мовою. Храм став центром першої в місті Української православної парафії.

     Передача Казанського собору прихильникам українізації православної церкви викликала незадоволення з боку прихильників російської православної церкви. Саме вони, в ніч з 4-го на 5-е  1920-х рр. Організували велику пожежу, під час якої згоріло багато храмового майна. Парафіянас за допомогою пожежної охорони вдалося врятувати ікони та цінне церковне майно. Проте, збитки завдані пожежею були значними.

    На початку 1920-х рр. Відомі науковці та студенти вищих навчальних закладів міста клопоталися про передачу собору Українській Автокефальній Православній Церкві. Влада пішла назустріч побажанням парафіян і храм став Українським Кафедральним собором.

    20-21 серпня 1922 р. Була утворена Подільська губернська церковна рада УАПЦ, до якої увійшли Подільський архієпископ УАПЦ та інші священики. Представником Кам'янецької повітової церковної ради став Степан Гаєвський – викладач філологічних дисциплін в Інституті народної освіти. Проте, вже в червні 1922 р., під час тижневика допомоги голодуючим Поволжжя, спеціальна комісія вилучила з храму срібних культових речей загальною вагою близько 2 кг. А восени того ж року почалися репресії проти діячів УАПЦ.

    До 1930 р. більшість священиків УАПЦ були заарештовані, а сама конфесія під тиском каральних органів ліквідована. 1 червня 1932 р. постановою Центрального Виконавчого комітету УСРР Український собор було офіційно закрито. Протягом квітня-травня 1932 р. злочинцями неодноразово здійснювався підпал собору та крадіжка майна, що призвело до повної руйнації храму.

    Постановою Кам’янець-Подільського райвиконкому від 25 серпня 1933 р. було прийнято рішення про передачу будівлі колишнього Українського Кафедрального собору артілі «Заготзерно», для засипки збіжжя.

    Таким чином перестав функціонувати один з найвеличніших храмів міста, а 1935 р., під час кампаній антирелігійного терору з мапи міста зникли найбільш гарні будівлі колишніх культових споруд, що створювали архітектурні домінанти в міській забудові. Матеріал з розібраних культових споруд використовували на будівництво житла.

    Під час відбудови міста після руйнацій другої світової війни, фундаменти колишнього храму були засипані, згодом тут були посаджені дерева та розбито сквер.

 

            ВІДРОДЖЕННЯ ХРАМУ 

    Багато поколінь істориків, що навчалися в стінах історичного факультету і не здогадувалися, що поряд із факультетом колись знаходився величний храм. З метою повернути з небуття втрачений собор, викладачі історичного факультету створили релігійну громаду, яка ініціювала впорядкування території колишньої святині. Традиційними стали внески викладачів на відновлення храму. Проте, перш ніж говорити про відродження храму, потрібно було дізнатися, що збереглося в землі після руйнувань 30-40 рр..

    Влітку 2004 р. силами викладачів та студентів історичного факультету було розпочато розчистку фундаментів колишнього храму. Роботи почалися у південно-західній частині храму, де були розкриті рештки кам’яної кладки. Під час досліджень виявилося, що південно-східний кут храму повністю зруйнований потужною вибухівкою. Земляні роботи продовжили у східній частині собору, де був виявлений коридор, вздовж бокових стін якого знаходилися три яруси поховальних камер.

    Протягом червня-липня 2006 р. Була відкрита північна стіна храму, виявлені його архітектурні особливості. Проведені дослідження дозволили встановити точні розміри будівлі, спланувати хід подальших археологічних робіт.

    Протягом кінця 2007 – початку 2008 рр. Було повністю розчищено фундаменти храму, визначено їх архітектурні особливочті, зроблено фотофіксацію архітектурних деталей.

    В східній частині фундаменту собору виявлено велике кам'яне приміщення, підлога якого була вимощена кам'яними плитами рожевого сланцю. Південніше  і північніше цього приміщення досліджено дві крипти. Причому, якщо склепіння північної крипти повністю зруйноване, то в південній крипті воно збереглося.

    Під час розчистки фасадної північної стіни храму було виявлено муровану прямокутну споруду, в якій знаходилися рештки чавунного котла, який опалював приміщення собору.

    Таким чином, архітектурно-археологічні роботи, проведені на розчистці фундаментів собору дозволили відкрити рештки основи храму, дослідити їх стан, провести термінові протиаварійні роботи, зокрема підмурувати стінки поховадьних камер.

    На сьогодні триває виготовлення проектної документації на здійснення консерваційних робіт фундаментів собору.