Різдво (Народження) Пресвятої Богородиці звістило радість усій Вселенній - так ознаменовує це духовне наше свято його тропар:

Різдво Твоє, Богородице Діво,

радість звістило всій вселенній:

з Тебе бо засяяло Сонце правди —

Христос Бог наш,

і, зруйнувавши клятву,

Він дав благословення

і, перемігши смерть,

дарував нам життя вічне.

   Цьогоріч це велике дванадесяте (одне із дванадцяти найбільших) свято припало на Недільний день - день Воскресіння Христового, що допомагає нам краще зрозуміти його значення у ділі нашого спасіння від гріха і смерті. Бо ж Народження Пречистої Діви стало можливим через надзвичайні страждання Її батьків, через що й ми маємо знати, що через страждання в житті земному, ми зрештою, спрямовуємо душі свої в надії до Бога, відкинувши усе справді другорядне. Як можемо нині бачити - таке благання не залишається у Бога без відповіді. У Вселенній народилася Пречиста - в наших же душах з'являється такий пречистий земний простір як церковна сторона нашого життя, як час на молитву, як любов до цноти й незрушності в спокої благочестя. Завдяки такому середовищу, ми отримуємо можливість та змогу вчиняти благі справи, угодні Богові.

    Численні богомольці вшанували нині Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії в храмі Різдва Сина Її, що при історичному ф-ті Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

    Нині є спомин чуда, що сталося  біля села Хони, що поблизу Ієраполя (Мала Азія). Знаходилася в тій місцині поза селищем невелика церква біля цілющого джерела. Збудував її хтось із числа зцілених у тому джерелі. Був у тій церкві молодий паламар, який прислуговував у тім храмі, сторожував біля нього та й жив при ньому невідлучно. Часто бачили як він, знесилений спав на теплому камінні під сонцем, відігріваючи своє змерзле за ніч тіло. Однак якісь злі язичники не давали хлопцеві спокою, безперестанку всіляко знущаючись з нього. Нарешті придумали вони загатити в однім місці потік, аби вода річкова затопила підходи до церкви й саме джерело. Побачивши злий намір негідників, паламар, а звали його Архипом, увійшов до церкви та молився єдино до Самого Бога, щоб не сталося такої наруги над святинею. Якийсь голос вивів молільника назовні і він уздрів Архангела Михаїла, який правицею своєю ухопив водяний потік та увів його до якоїсь щілини у камені. Налякані злочинці зникли геть і не з'являлись більш у тих місцях.

    Таке Михайлове чудо і згадували ми на парафії Різдва Христового, де не лише двоє, чи троє, але й четверо, і шестеро, ба навіть семеро зібралося зранку робочого дня п'ятниці на літургійну подяку Богові..