Уривок із твору свт.Григорія Палами "Співбесідування православного Феофана ... "
На слова, що Бог постає перед ізраїльтянами, як Бог єдиний (Втор.6,4), а в іншому місці, що Бог явився під виглядом двох (Бут.19,1), православний Феофан  каже:
Отже, ми віруємо, що Господь є і один, і не один. Хіба це нас не спонукає, щоб відповісти (хоча би тим, що насміхаються), яким же чином Він - один, яким же чином - не один, щоб нам не залишитися безглуздими й непослідовними, принаймні, щодо самих себе?
Феотим: Так! Ніхто бо із розумних, відповідаючи, не буде
намагатися збагнути причин різниці, а лише сприйме цю різність.
Феофан: Розумно! Бо у витонченім богословії такім побачити можливо майже будь-яку лукаву єресь. Хто вірує обом уривкам, - той далі є благочестивим, хто ж протиставить одне одному - той єретик, або й безбожник, бо про Бога йдеться.
Феотим: Проясни, заради Бога, що маєш на увазі?
Феофан: Гаразд. Ось, усі святі отці називають Бога сутнісно одним, але у Трьох Особах, бо сутність - це одне, а Особа - це інше; кожне є нествореним та невіддільним одне від одного, зберігаючи, таким чином віру і в Тройцю, і в Її єдиноначальність. Савелій, звинувативши тих, що навчають так, у троєбожжі, та в Одну з'єднавши Три (Особи) , скасував троїчність Божества заради Його єдиності, зібравши зі Священних Писань свідчення про Єдиницю - "Я, Господь, перший, і з останніми Я той же Самий!"(Іс.41,4), "Я й Отець - Ми одне!"(Ів.10,30) та інші. Чи не так вчинив Савелій?
Феотим: Всім відомо, що так.
Феофан: Я й згадав про це, бо воно ясне усім. І ти, порівнявши його злославні слова із правилом віри, що і Один, і Три є Богом, бачиш, що ті, котрих він називав багатобожниками, насправді є благочестивими і вірними.
А Арій стверджував, що є один нестворений - Отець, дві ж інші Особи - сотворені. Зібравши зі Священного Писання свідоцтва про розрізнення Осіб, - "...більший за Мене Отець."(Ів.14,28), " ... Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця."(Ів.15,15) та інші, що вказують на єдине Джерело божества, він спрямував їх проти шанувальників Святої Тройці. Ти ж, порівнявши його вчення із правилом віри, що і Один, і Три є Богом, бачиш, що то Арій є багатобожником насправді.
Феотим: Дійсно. Чудове мірило, - воно бо виявляє й відтинає зайве. А чи немає такого мірила, що викривало б і тих, що помиляються стосовно доморядництва Владичного.
Феофан: Чому ж немає, - є!
Феотим: То яке ж мірило це?
Феофан: Таке, що ми віруємо в Єдиного Господа Ісуса Христа, - Сина Божого, що тіло прийняв, тобто - складовинного. Тому, коли Несторій каже, що Христос від Бога є такий-то, а від Матері-Діви інакший, а Євтихій, навпаки, що в Христа природа лиш одна, то ти порівняй їх слова із правилом віри, котре називає Христа однією складовинною Боголюдиною. Відразу впіймано буде Євтихія на тому, що він відхиляє складовинність на користь єдиності, а Несторій, використовує двоїну природ, скасовуючи єдиність Особи.
Феотим: А чи вийде в тебе також спростувати вчення Варлаама й тих, що можуть приєднатися до нього?
Феофан: Звичайно.
Феотим: То поясни нам це якнайдокладніше.
Феофан: Авжеж, поясню. Як ото найперше правило склав я тобі від Мойсеєвих слів, так і це від отцівських складу. Бо всі вони - єдине, згідно Владичної молитви (Ів.17,11) і, хоч і можна було б скласти це правило зі слів котрогось одного, але для особливо впертих треба багатьох.
Феотим: Вкажи, заради Бога, Феофане, і хто і де у своїх творах говорить так, як ти, - щоб кожен прочитати міг із їхніх книг.
Феофан: Я це зроблю - і особливо задля найнагальнішого у досліджуваному. Отже, Василій Великий у тлумаченні 44-го псалма Давидового, говорить, що "краса справді Сильного - це Його умоглядна божественність"(Пс.44,5). А Григорій Богослов, схиляючи до прийняття божественного Хрещення, "світлом" називає "показану на горі ученикам, божественність, що перевищує кріпостю зір слабкий". Також у листі до Клидонія каже: "Він прийде, як показано в слові моїм, Таким, Яким бачили ученики, чи, Яким показався, коли божественність перемогла тіло". А Макарій Великий, розкриваючи, наскільки можливо, духовне споглядання й проясняючи щодо світла откровення, каже:"... оскільки всяка думка через уявлення відповідних відчутностей [предметів], входить у серце, то блаженне світло Божества лише тоді його просвічує, коли воно цілковито вивільнюється від них усіх й стає вільним від усякого їх образу, якщо дійсно світлість така являє себе чистому розуму зі зникненням всякого думання". А божественний Митрофан, що з'єднав слова з мелодією:"Як істотою невидиме і вседійне Слово, показався Ти людині, прикликаючи людину до причастя Твого божества". А Григорій Ниський, відкидаючи духоборців, каже, що "найменування "божественність"означає не природу Духа, а споглядальну силу. Бо, якщо про неї щось промовляється, то мається на увазі що небудь із того,що навколо неї, а сама божественна природа є невимовною та несказанною, понад будь-що, про що можна сказати". І, знову він у листі до Авлавія, каже, що:"[слово]"Бог" вказує на Того, що діє, а "божественність" - на енергію так, що ні одна із Трьох - не є енергією, а радше кожна з Них - діє". А Великий Афанасій у творі проти Македонія, говорить:"... те, що Він є Богом, є вторинним щодо природи, бо і ми стаємо богами, стати однієї природи із Ним ми не можемо". Далі, великий Василій пише лікарю Євстафію: "... не знаю, як усі вигадники стосують найменування "божественність" до вказівки на природу, адже це найменування несе в собі вказівку на певну силу - чи то споглядальну чи діяльну. Божественна ж природа в усіх можливих іменах є невимовною щодо себе, як видно із нашого слова, бо завдяки ним навчились ми розрізненню поміж енергіями, природу ж Того, що діє не змогли пізнати через сприйняття енергій. Бо, коли хтось пояснює значення кожного імені й природи, що під іменем, то не однакові значення мають ім'я та природа. А, де різне значення, там різна і природа. Отже, одна справа - сутність, котрій досі не знайшлося відповідного слова, а інша справа - значення імен її, що називаються від певної енергії чи вартості. Тому, те, що в енергіях немає жодного розрізнення осіб, бачимо зі спільності імен, а змін у природі не спостерігаємо, бо тотожність енергій вказує й на спільність природи". А великий Діонисій, оспівуючи божественний та першопочатковий спокій, каже:"Самою-по-собі-божественністю називаємо в категоріях початкового, божеського й причинного один надпочатковий й понадсутнісний Початок і Причину, а щодо того, що прилучається - промислительну силу, що подається від недосяжного Бога, саме-по-собі обоження. що його долучаючись властивим собі чином, істоти стають і називаються обожествленними". Розкриваючи ж божественне ім'я "Сущий", він мовить "[наше] слово не має висловити само-понад-сутнісну благість, сутність, життя та премудрість самопонадсутнісної божественності, надзаснованої, як каже Мовлене, превище усякої благості. божественості, сутності, життя й премудрості в таємних [сферах](Пс.17,12; 80,8),але оспівує явленний. благотворний Промисел, як, переважно, благість та причину усього благого". В листі ж до Гая він говорить:"Якщо розумітимеш під божественністю боготворний та добротворний дар, то стосовно до так визначеної божественності, як богопочатку та благопочатку, буде поза межами Той, Хто є надпочатковим щодо всякого початку". Але далі, знову богословствуючи про Сущого, він же - оскільки сказав про божественність, що вища за божественність, котра спричинює усякі блага, то, щоб не видалося тим , що слухають, що він і сам вважає цю причину самоосібною, а не промислительною силою та виявленням закритої надчуттєвості і, що начебто говорить таким чином він, що ці божественності сутностями є у множині, - то каже:"... я не кажу про многоту причин і про многоту божественностей, вищих чи нижчих, але про всі благі прояви єдиного Бога". і знову ж великий Василій в посланні до Євстафія "... не дуже, - каже, - тих приймати, котрі уживають ім'я "божественність" стосовно Божої природи. Хоча, якщо природу Божу хтось і назове божественністю - одна у всіх Осіб енергія". Так само і Григорій, великий Богослов, говорить: "... осявайтеся єдиним Світлом, тобто сутністю, а, отже й божественністю". І в другому Слові про Сина:"... імена "Сущий" і "Бог" радше, певною мірою будуть іменами сутності і, швидше "Сущий". бо ім'я "Бог", хоч і походить від дієслова "бігти", чи "палити" та все ж є таким, що чогось стосується, а не відсторонене". І великий Максим:"Один Бог, бо одна божественність, Єдиниця безпочаткова, проста, надсутнісна, неділима й нероздільна", невидима і недосяжна розуму. І Софроній, прикраса Єрусалимського патріаршого престолу:"Як одного Бога ми навчились в думках мати, так і одну божественність [від отців] прийняли визнавати". То хіба не навчаємось ми від отців, що "божественністю" Самого Бога називається деколи сутність, а деколи - не одна лиш вона? Хоча, різниця тут не стосовно несотвореності. Хто бо бажає мудрувати благочестиво, той назове твореним благотворний промисел, що служить причиною всіх благ, бо ж богослов з Ареопагу Діонисій сказав, що це його особисте слово, і не стосується абсолютно невимовної й божественної надістотності? Або назове твореною божественну владу, бо вона ім'я "божественності" несе на собі, за великим Василієм, вказуючи на себе, а не на сутність Божу. Або силу Духа, що обожнює, оскільки природа Духа перевершує її невимовністю і надіменністю, як то по богословськи мовив божественний Ниський предстоятель Григорій. Отож, чи не навчаємося, що божественність Єдиного Бога одна, але, що це не лише тільки сутність?
Феотим: Несумнівно.
                                                Переклад о. Марата Цішковського