Мученик Феодот жив у 3-му столітті в місті Анкир в Галатії. Феодот був істинним християнином, тому що він не лише словами повсякчасно визнавав Христа, а й щоденними турботами про ближніх свідчив він про відданість свою Господу. Такий спосіб свого життя Феодот не припиняв і в часи Діоклетіанових гонінь на християн, - він переховував в своїм готелі мнозство християн та постачав їм усе необхідне для життя й богослужби. Була у Феодота тітка його - Текуса, - вона разом із подругами своїми - Александрою, Клавдією, Фаїною, Євфрасією, Матроною та Юлією, - теж мали за єдину надію свою посеред мерзенного світу лише Самого Христа Бога. Коли правитель міста того дізнався про їхню причетність до християн, то повів цих дів на так зване "омовіння образів". Образи лжебогів (ідолів) везли до озера пишною процесією, а затим почали спонукувати християнських дів звершити обряд їх омовіння. Після рішучої відмови звершувати нікчемним обряд, усіх благочестивих дів було потоплено в тому ж таки озері. Оскільки, Феодот вночі прийшов до озера, а Господь влаштував на озері відлив і Феодот забрав тіла мучениць для поховання, то управитель міста привів і Феодора на допити та усіляко змушував його зректись Христа. Прийшов для Феодота час, щоб словом своїм виправдати себе, чи осудити (Мф. 12, 37) перед Господом своїм Ісусом Христом. Вибір Феодотові зробити було не важко, бо все його попереднє життя в Бозі було бездоганною підготовкою до такого сповідання. Святий мученик Феодот не лише визнав Христа Господом своїм, але й проповідував із великою любов'ю про Христа та про марнотність поклоніння  власним примхам й пристрастям, що їм язичники надали вигляд ідольський. Лише важкі тортури стали відповіддю язичників на проповідь Феодота й нічим не могли йому заперечити, окрім того, що відтяли голову цьому святому мученикові за Христову істину. В пам'ять вічну буде праведник. Лихої слави він не убоїться! (Причасний).

    Мученики Петро, Діонисій, Андрей, Павло та діва Христина постраждали за Христа у місті Лапсак, ще за імператора Декія (248-251).