Житіє святителя Іоасафа Білгородського є зразком того, як людина, ретельно виконуючи свої обов'язки стосовно Церкви та вірних, сподобляється за свої старання вінця небесного та сяє в лику святих Божих.

    Майбутній святий святитель народився 1705 року від Різдва Христового в Прилуках у старовинному українському роді Горленків. Вже від семи років малий Яким виховувався в Київській Академії, де й забажав чернечого способу життя для себе. З тих пір і як послушник Іларіон, і як чернець Іоасаф, він ретельно виконував усе йому належне. Закінчивши Академію, працював у консисторії, де, попри обов'язки, склав твір "Брань седми честних добродітелей с седми гріхами смертними". Далі Іоасафа чекав сан ігумена Мгарського монастиря, а 1744 року Йоасафа піднесли до сану архимандрита. Вподальшому розпорядженням Святійшого Синоду призначений намістником Свято-Троїцкой Сєргієвой Лаври.1748 року хіротонізований у Петербурзі на єпископа Білгородського. 1754 року від Різдва святитель переставився до Бога, ставши для багатьох поколінь священнослужителів зразком відданості Богові і Церкві.