Від молодих літ своїх Анфим не віддавав себе жодним юнацьким пристрастям, але завжди був спокійним, поміркованим та, водночас, діяльним. Завдяки таким якостям свого характеру, Анфим швидко досяг священичого ступеню у Церкві, а невдовзі і єпископського. На час єпископського служіння Анфима випали важкі гоніння на християн від імператора Максиміана. Натхненні та підбадьорливі слова Анфима зміцнили у вірі багатьох придворних християн, що відверто визнали Христа й були замучені. Серед них - Теофіл, Дорофей, Мардоній, Мигдоній, Петро, Індес, Горгоній, Зенон, діва Домна та Євфимій. До того ж християн нищили через наклеп щодо підпалу царських палат. Якийсь час єпископ Анфим переховувався по-за містом для продовження управління Церквою та написання послань християнам, але і його криївка була виявлена і два десятки кіннотників подалися здійснити арешт Анфима.

    Священномученик зустрів посланців та щиро пригостив їх з дороги, а після трапези назвав себе. Вражені воїни не бажали забирати Анфима до того ж, прийняли з руки його святе Хрещення. За наполяганням святого, його доправили до імператора. "Невже сподіваєшся злякати мене тортурами? Не убоїться той, хто й сам бажає вмерти за Христом! Страти бояться лише ті, що тимчасовим життям дорожать, а мене тіло і тимчасове життя тримає в темниці, звідки прагне вийти душа моя." Священномученика жорстоко катували та стяли на голову 302 року після Різдва Христового за часів Діоклетіана.