Святий Антоній народився 983 року після Р. Хр. у Любечі на Чернігівщині. Антоній з малих літ захоплювався життям святих подвижників Христових і це захоплення у ньому не зникало. Замолоду він пустився у духовні подорожі і, діставшись Афону, невдовзі постригся в ченці. Руський чернець жив на Святій Горі надзвичайно аскетично й боговгодно і за якийсь час його наставник Феоктист промовив до подвижного русина: " - Пора тобі й іншими кермувати до святого життя. Вертайся в свою руську землю, нехай буде на тобі благословення Афонської Гори - з тебе піде мнозство ченців". Не знайшов в Руси Антоній монастирів таких, як на Святій Горі, а тому поселився на кручах Київських, що нагадували йому духовно рідний Афон. Святий поселився у колишній печері Іларіона - митрополита Київського та віддався життю лише з Богом - у щоденних подвигах духовних та боротьбі зі світом і плоттю, в молитві й пості, бдіннях і праці. Навколо такого житія з часом зібралося багато іноків, виникли підземні келії, ходи, храми підземні й наземні. Згодом князь Ізяслав подарував ченцям усю гору й на ній збудовано було промислом Богородиці Велику Успенську Церкву. Преподобний Антоній через велике смирення своє не бажав називатися ігуменом Печерського монастиря, а настановив його настоятелем сподвижника свого Феодосія. Помер преподобний Антоній 1073 року у 90-літньому віці і мощі його не віднайдено.