Ікону подарував Ганні Гойській грецький митрополит Неофіт 1559 року, гостюючи у власниці Почаєва після прошення милостині на Москві. Припускають, що ікона ця була родовою реліквією митрополита. Сама ж Ганна гаряче благала про зцілення брата свого Філипа від сліпоти. Коли ж брат прозрів, то Гойська хресним ходом відпровадила ікону до монастиря для всенародного вшанування. Це перенесення ікони на Почаївську Гору сталося 1597 року. 1623 року онук Ганни, Белзький каштелян та кальвініст Андрей Фірлей забрав було ікону із монастиря, однак, за вироком Люблінського суду, повернув її 1644 року.

    Нині - на початку серпня, а вкінці липня за старим мтилем, ще 1675 року, захистила Почаївська Богоматір Гору Свою від нападу татарського, - стріли бо ворожі від величного видива Пресвятої вражали їх самих.

    Від 1713 й до 1832 року монастир та ікона належали уніатам, однак за цей час зафіксовано було василіянською братією монастиря більше півтисячі випадків зцілень та чудес. Також, у ті часи римський Папа Климент 14-й подарував на ікону золоті корони для Богородиці та Богонемовляті.

    Від 1918 року Почаївська Гора почала молитися рідною мовою. 1992 року саме намісник Лаври Почаївської підтримав Київського митрополита у його вимушеній боротьбі за канонічну автокефалію Української Церкви, за що зазнав озвірілого нападу та вигнання збоку реакційного проросійського чернецтва. І нині, нажаль, монастир зайнятий російською Церквою, хоча люди, терплячи ретельну перевірку на приналежність до "русского міра", прибігають до Матері Божої перед Почаївською іконою Її, гоючи душі свої у молитвах та щирих сльозах.