Святі страстотерпці Борис та Гліб були одними із дванадцяти синів Великого князя Київського Володимира - Хрестителя Руси. Князь Борис посідав з волі батька свого Ростов, а Гліб посідав Муром.Коли упокоївся святий рівноапостольний Володимир, то один із синів його - Святополк поспішив незаконно зайняти батьківський Київський стіл. Кияни ж не любили Святополка, а любили і бажали Бориса собі за князя. Окаянний Святополк вирішив позбутися брата та здійснив братовбивство. Після убивства Бориса, Святополк убив і брата його Гліба. Згубив також Святополк і брата свого Святослава та на Ярославі усе для Святополка скінчилося - він у великому страху утік та згинув десь у степах Богемії.

    Борис же і Гліб не вступилися у житті своїм від правди Христом заповіданої та не уподібнилися зажерливому братові своєму, прийнявши натомість смерть з руки його, неначе нагороду від Христа Бога - владики нашого. Тому й ми разом зі словами руського літопису промовляймо: "Радуйтася, страстотерпца Христова,  заступника Руської земли, єжє исціленіє подаєта приходящим к вамъ вірою й любов'ю. Радуйтася, небесная жителя в плоти ангела биста єдиномислено служителя, верста єдинообразна, святим єдинодушна, тім стражющим всім ісціленіє подаєта. Радуйтеся, Борисе й Глібе богомудрая, яко потока точита от кладязя вод живоносния исцілениія істікають вірним людем на ісціленіє. Радуйтася, луча пресвітозарная явистася, яко світилі, озаряюща всю землю Рускую; всегда тьму отгоняща являющася вірою неоуклоненою. Радуйтася, недріманная ока, стяжавша душа на свіршеніє Божиїх святих заповідий, приїмша в сердці своєм блаженая. Радуйтася, брата вкупі в містіх златозарних, в селіх небесних і в славі неувядающей, єяже по достоянію сподобистася. Радуйтеся, Бож'їми світлостьми яві облистаями всего мира обходита, біси отгоняюща, недуг ісціляюща, світелника предобрая і заступника теплая, суща с Богом, блаженими лучами ражждизаєми воїну добляє страстника, душа просвіщающа вірним людем взвисила бо єсть ваю світоносная небеса люби тімь красних всіх /л.52об./ наслідоваста вь небеснем житьї славу і райскую пищю світ разумний красная радости. Радуйтася, яко напаяющиа сердца горести й болезнемь,отгоняща страсти злия исціляюща каплями кровниїми святими, очервивша багряниц ю преславная, ту же красно носяща с Христом царствуєте всегда молящеся за новия люди христьяньския і сродники своя земля Руская благословися ваю кровью і мощьми положенієм в церкви духом божествені просвіщаєте, в нейже с мученики яко мученика за люди своя молита. Радується церкви світозарноє солнце стяжавши всход, всегда просвіщаєт в страданьї в славу ваю мученикомъ. Радуйтася, світлії звізді, заутра всходящи, но і христолюбивая заступника наша страстотерпца, покорита погания под нозі княземь нашимъ, молящася ко Владиці й Богу нашему й мирно пребивати в совокупленії і в здрав'ї, ізбавляюща от усобния рати й от пронирства дьяволя, сподобита же й нас поющих і почитающих ваю честноє торжество во вся віки до скончанія!" (Уривок із Повісті временних літ Літопису Руського по Іпаттєвскому списку).