"Багато страждав я в боротьбі із плотію й не знаю - чого ще не перетерпів я для свого спасіння? Два, і три дні, часто і цілу неділю перебував я без поживи, томив себе спрагою, носив тяжкі вериги. Так провів я три роки, не находячи собі покою. Потім, невимовно настановлений, я затворив себе в тісній печері, де перебуваю 30 літ і, тільки недавно повернув собі спокій. Думав піти із печери, але потім передумав і прийняв на себе такий подвиг - викопав собі яму по плечі і, як настав Великий Піст, - увійшов у добровольну могилу і своїми ж руками засипав себе землею, так що тільки руки й голова лишалися в мене свободні. Так, притиснутий землею, провів я ввесь Піст. Тяжко було мені в цій могилі, але я рішив лучче боліти в сій ямі, чим вийти з неї на наругу бісам. Багато скушення і багато страхів видів я від бісов. Видів я страшного змія, котрий дихав полумнем, осипав мене іскрами і готовий був пожерти мене живим. В ніч Світлого Христового Воскресіння сей змій зовсім було пожер мене, але я воззвав до Господа і, ось блиснуло і змій щез. Мене осяяло світло божественне і я вчув голос: "Іване, ось тобі поміч!". Я вклонився й спитав: "Господи, чого ж Ти зоставляв мене так довго мучитися?" - "По силі терпіння твойого я навів на тебе спокуси, щоб ти був очищений, як золото. Кріпким Господь назначає тяжку роботу, а немічним і слабким - малу і легку"". Так розповідав про многі страждання свої сам Іоан Печерський Багатостраждальний, який і помер подібно, - знову викопавши собі яму, засипавшись в ній, та зі схрещеними на грудях руками - в Антонієвій печері 1160 року від Різдва Христового.