Боже каміння
29,06,2014
Євангеліє від Матфея (6, 22-33)
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Вкотре, зачудовано слухаючи ці божественні слова Спасителя, ми не знаходимо можливості збудувати згідно цих слів своє людське життя.
Не знаходимо можливості такої через те, що наше все буття наскрізь пройняте вселенським смутком вигнанців із раю.Вигнанців, кінцем життя котрих є неодмінна смерть. Цей смуток та острах є невловно тонкими та маловідчутними, але такими, що невпинно диктують усьому живому – «рухайся, виживай, здобувай, живи».
Ми так і живемо усі – в постійнім русі, в праці, в перемогах, - і в житті отакому своєму навіть сягнули досвіду великого й умінь, що складають, зрештою, неосяжний перелік досягнень не чого іншого, а усієї світової культури. Факт же невідворотної земної смерті завжди посилював і посилює досі для кожного із нас жагу до життя та бажання ним насолодитися. Тому то ми, як і усе, що живе на землі, приймаємо існуючі умови та намагаємося якнайкраще, якнайрозумніше й приємніше прожити дні свої природні. Попри все, хоч схема така життя нашого є прийнятною й приємною для всіх, але містить вона в собі безліч недосконалостей. Невситимість, невдоволення, жадібність, лють, депресія, жага панування, ненависть, немилосердя, цинізм та жорстокість - усі ці пристрасті виникають майже із нічого та нищать нас, через що ввесь народ та й ввесь світ мають приголомшливий та ще й, якийсь трагікомічний вигляд.
Попри все, кожен із нас та усі ми відчуваємо правоту Христових слів і, багато хто із нас переконувався у цій правоті на прикладах власного свого життя. Так, бувало, що справді ми покладалися інколи на волю Божу і говорили собі: «будь-що буде!». Траплялося, що й виводив Господь із безвиході через щирі до Нього молитви. Але ж як, браття й сестри, жити нам з Богом щодня, бо ж Господь закликає нас до щоденного життя із Ним? Відповідь одна-єдина – щодня потрібно розмовляти із Богом у молитві, щодня потрібно думати про Бога, щодня потрібно роздумувати про свою перед Ним поведінку. Якими б справами ми не займалися та у яких би ми обставинах не перебували, ми щомиті маємо звертатися до Бога із запитаннями про те, як бути ж нам , чи як нам чинити щораз. Ми не повинні внутрішньо відриватися від Бога ніколи і нігде. Навіть якщо ми у сумнівних обставинах, навіть, якщо ми чинимо щось грішне і гріховне, ми повинні не соромитись розмовляти про це з Богом, адже Він і так усе бачить і знає. Навіть у великих своїх радощах і перемогах, ми ні на мить не маємо втрачати нитки розмови своєї із Богом. Для того ж, щоб наші із Богом діалоги не були нами ж відведені на хибні шляхи, то ми повинні завжди дослухатися до совісті своєї та до її аргументів, а також до думки побожних ближніх, священика, або до суджень святих, що містяться в їхніх творах, або їх «житіях». Якщо ми так житимемо, то про нас можна буде сказати, що ми найперше шукаємо Божого Царства і правди його.
Вказуючи на щасливість пташки небесної, Господь вказує нам на те, що пташка може летіти лише тоді, коли вона працює своїми крильми, а людина може жити лише тоді, коли працює руками своїми. Вказуючи ж нам на красу польової лілеї, Господь промовляє нам, що такими гарними та убраними неначе польова лілея ми будемо тоді, коли будемо вкорінені та незрушні кожен в своїй добрій справі.
Живімо ж лише так, як нам заповідав про те Господь і ми віднайдемо спокій душам нашим та будемо щасливими.
Амінь.
