Боже каміння
5,01,2014
Євангеліє від Матфея (1, 1-25)
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Коли ми із вами чуємо Книгу родоводу Господа нашого Ісуса Христа, то відчуваємо, що описуване походження Його, сповнене вселенської значущості. Однак це не так, бо родовід від Авраама цілком був здатен скласти якийсь цар іудейський, чи знатний фарисей, або архиєрей єрусалимський. Євангелист нарахува від Авраама до Давида царя чотирнадцять родів і, за деякою єврейською писемною традицією приписав і іншим двом періодам по чотирнадцять родів, дарма, що їх там то більше чотирнадцяти, то менше. Ці три періоди вказують на три форми управління єврейським боговибраним народом – період суддів, період царів та період першосвящеників. Представлена у Євангелії від Матфея родовідна спадковість є лише однією із ниток нащадків Авраама. Особливістю є інше – Авраам вірив Богові як ніхто інший! Якщо хтось із нас вірить у Бога, то нехай знає, що Авраам вірив сильніше, бо він покинув рідний дім, бо вірив Богові, що Бог учинить його батьком мнозтва народів, хоча власні діти у Авраама не народжувалися до ста його років. Та, коли у столітньому віці у Авраама народився єдиний власний син, то Бог зажадав принести його Собі у жертву. А як же обітниця Божа про мнозтво народів, що походитимуть від Авраама чисельністю незліченного піску на березі моря? Та Авраам не замислився про це, а повів сина свого на гору до жертовника. Така віра називається безумовною – такою, що не викладає жодних умов для того, щоб вірити. Отже, якщо ми віримо, то ми лише сини Авраама у вірі, бо Авраам за силою своєї віри є батьком для нас, бо він породив на землі безумовну віру. Такою ж вірою Давид вийшов супроти Голіафа і його переміг, а в таке не вірив ніхто – ні серед филистимлян, ні серед ізраїльтян. Такою ж вірою отроки у Вавилоні вступили у піч вогняну та неопалимими зостались.
Євангелист Матфей, на думку Отців та Вчителів Церкви, вказував на те, що якою б не була форма суспільної організації та управління євреїв, - вони не трималися ні Бога, ні Його Закону, а тому настав було час прийти у світ істинному Судді, Царю та Першосвященникові – Христу Ісусу – Сину Божому. Так і сталося – Йосифу, сину Якова Матфанового, явився уві сні Ангел Господній та звістив і про зачате в ній від Духа Святого, і про саме Різдво Господнє. Йосиф же, прокинувшись, не займав Марію, жону свою, аж «поки й породила Сина Свого первістка». Читаючи цей вірш, багато хто відразу твердить, що тут написано про те, що Марія не є Приснодівою, тобто завжди дівою, що Йосиф не знав її, поки не породила Сина Свого первістка, а далі співжив із нею як із дружиною своєю та, що народили вони ще багатьох дітей, бо Ісус – лише первісток. Йосиф до явлення йому уві сні Ангела не знав Марії та хотів її відпустити таємно, дізнавшись про її вагітність, бо про це написано в Євангелії. Скажіть, а як написати, що Йосиф і після Різдва не пізнавав жони своєї? Вийде так: « … і прийняв жону свою. І не знав Її ні до народження Сина, ні після Його народження» - тобто розповідалося б про незайманість Марії, а про Різдво іще б не було розказано, але ж Євангелист у розділі цьому розповідає саме про Різдво! Або, тоді по-іншому: « … і прийняв жону свою. І не знав Її, поки й породила Сина свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус, але й по народженні Нею Сина – не знав її». Звучить дивно і, неначе на випередження тих, хто у подальшому буде сумніватися. Насправді ж, про те, що Йосиф не знав Марії жони своєї, сказано лише побіжно, бо основне, про що Євангеліст нам говорить, то це про те, що Марія народила Сина свого первістка (хіба Він не був її первістком, який, однак, первістком і залишився), а Йосиф дав ім’я йому: Ісус? Отже, той що сумнівається, той не може вірити у те, що Месія прийшов до нас, бо, якщо Марія зачала від Духа Святого, то чому мала б терпіти пологові болі, адже пологові болі заповідані були Богом Єві, котра згрішила перед Богом. Та, що зачала непорочно, не терпіла пологових болів при народженні Сина Свого, а отже й залишилася Дівою і після Народження Ісуса. Коли ж бачимо, що Марія залишилася Дівою, то як можна уявити, що Йосиф міг би наважитись на спізнання того, що непорочним залишилось Різдва Христового? Але той, дорогі браття й сестри, хто не вірує у святість Божества, зупиняється на сумнівах й до Бога, а відтак і до спасіння не приходить. Якби Авраам сумнівався, то не став би нашим батьком у вірі; якби Давид сумнівався, то ніколи б не наважився виступити супроти Голіафа; якби єврейські юнаки у Вавилоні засумнівалися, то не ввійшли б у розпалену піч; якщо ж ми сумніваємося у приснодівстві Марії, то не пізнаєм істинного Бога у житті своєму, не звільнимося від земних ув’язнень та не сягнемо Царства Божого, куди прийшов покликати всіх нас Христос!
Амінь.
