Згадка про Адамове вигнання
          Слава Ісусу Христу!
       Дорогі у Христі браття й сестри!
    Адамове вигнання цілком пронизує наше життя. Кожен із нас, згрішивши уперше, відчуває приблизно те саме, що й Адам на зорі старозавітніх часів.

    Господь подає людині життя якнайкращим чином та вона не дослухається до Божого голосу, а нестримно біжить на принадне звучання зваби й пізнання! Чи є такому бігу край? Звісно, - адже все є кінцевим, однак ми не можемо згодитися із тим. що життя має закінчитися, несподівано обірвавши ланцюжок задоволень. Тобто, якщо задоволення тривало й, раптом обірвалось, то чи не обірвалося воно насправді. і, чи не розпочнуться неприємності. Нинішній світський світогляд нам промовляє, що із закінченням біологічного існування - і людина, і її душа припиняють існувати, а тому ніяких неприємностей людська душа не відчує. Згідно світської моралі, людина може жити, як їй лише заманеться, бо основною вимогою до її поведінки є дотримання нею правил суспільного співжиття, згідно суспільного договору. Чи ви молитесь і постите, чи ви показуєте видовищне шоу з елементами еротики - для світу це всеодно, бо світ поставив знак дорівнює між грішником та праведником, - аби лише один і другий не билися поміж собою.
    Першопочатково людина - первісний Адам - мала лише одну заповідь зовнішнього закону. Необхідно було утримуватися лише від споживання плоду дерева. що посеред раю. диявол, обманюючи, сказав Єві, що вони, скуштувавши забороненого плоду, стануть як Боги, знаючи добро і зло! Та, коли скуштували перші люди того плоду, то, натомість пізнали, що вони нагі ... .

    Буває і серед нас, що прагнемо пізнання, а отримуємо лише сором, ганьбу та вигнання. Наші земні вигнання часом бувають надзвичайно драматичними, - дехто й закінчує із собою. А якже Адам пережив своє вигнання із раю? Адам не покінчив із собою, навіть знаючи, що особисто він вже не повернеться до раю. Адам плакав, сидячи навпроти раю, а відтак узявсь до праці в поті чола свого, знаючи й надіючись на майбутнього Ізбавителя для далеких нащадків своїх. Буває, що і серед нас є такі. що вважають себе втраченими для побожного та шанованого життя, однак повинні ми трудитися для Бога та заради, бодай нащадків, - і в такому невідрадному становищі.
     Дорогі браття й сестри, нам уже легше, ніж було Адамові, бо вже два тисячоліття, як ми знаємо, що Ізбавитель Христос Бог визволив нашого праотця Адама від його гріха і смерті, як наслідку його гріха! Адам душею вже з Богом, - кості ж його іще очікують на наші кості, щоб разом усі ми були піддані Вселенському Воскресінню і душею, - й тілом вже нетлінним навічно.
                                                                              Амінь.