Боже каміння
27,07,2014
Євангеліє від Матфея (9, 27 - 35)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття й сестри!
Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!
Коли двоє сліпців здіймали крик до Ісуса про своє зцілення, то Ісус не озивався на їхнє волання, а попрямував далі, до дому свого, де перебував. Однак сліпці йшли за Христом, а, отже, можемо зробити висновок, що вони, справді, поклали всю свою надію на Христа! Життя незрячих у ту пору було непростим і, мабуть, складнішим, ніж у нинішніх, а тому, виснажившись важкістю існування, ці двоє відчайдушно пішли за Христом усюди. Справжнє почуття кермувало ними, увесь сенс свого життя вклали вони у прохання своє перед Христом, і – не могли не одержати від Ісуса сподіваного. На запитання Ісуса про віру, відповіли ствердно, бо про себе знали, що вірують лише Ісусові, Сину Давидовому. Дорогі браття і сестри, ці сліпці не жили тілом, бо не бачили нічого тілесного, а тому жили вони духом і отримали від Бога бажаний зір тілесних очей. Ми ж, які маємо тілесний зір, прохаймо у Господа невідступно, як ці двоє, зору духовного! Отже, хто із нас бажає, щоб у нього відкрилися духовні очі, той мусить хотіти цього поперед усі інші життєві справи, і - тоді Христос неодмінно відкриє нам духовний наш зір і, - ми побачимо як виглядить духовний світ навколо нас та, навіть, усередині нас. Будь-яку життєву ситуацію чи явище життєве ми зможемо, оглянувши, духовно оцінити та вірно поставитися, щоб не потрапити у духовну пітьму, навіть при світлі яскравого сонця.
Слідом за двома сліпцями, Господь вигнав біса із приведеного німого і німий почав говорити. Німий усією силою своєю бажав позбутися біса, що німив його і, не можучи сам прийти до Господа, дав зрозуміти і настояв на тому, щоб інші привели його до Ісуса. Коли Ісус вигнав біса із німого, той почав насолоджуватися даром мови. Ми ж із вами, які маємо дар мови від народження і ніколи його не втрачали, маємо прохати у Христа дару говорити про речі духовні, бо усі інші речі у світі є насправді німими – вони ж бо нічого не варті. Скільки буває сказано та вимовлено людьми слів, а майже усі вони обслуговують та описують тлінні речі, які прямують у небуття, тобто виявляється, що та чи інша людина усе життя щось говорила, але всі слова її були нідочого. Замислімося про це і зрозуміймо, що кожне слово має бути сказане лише для вираження милосердя, християнської любові та непорожньої спасительної молитви і все це має бути насправді так, тобто, лише слова, сповнені духа, мають сенс у нашому житті земному і церковному.
Так помисливши, браття й сестри, ретельніше ставмося до слів своїх та уникаймо пустомовства, бо словами своїми людина будує себе. Зором же справді духовним збудуймо із себе та зі спільноти нашої такий дім, щоб жоден цьогосвітній буревій словесний чи оманливо принадний не зруйнував його.
Амінь
