Боже каміння
24,11,2013
Євангеліє від Луки (10, 25-37)
Слава Ісусу Христу, браття й сестри!
Правило, що його ми почули, давні євреї отримали від Бога перед іхнім входженням до обіцяного Краю (Втор. 6, 5) і було це правило умовою щасливого їхнього життя в подарованім Краї. Для нас же відмінність у сприйнятті цього правила полягає лише у тому, що у Боже Царство на відміну від обіцяного Краю, ніщо недостойне увійти ніяк не може.
Тому поміркуймо, що для нас означають ці слова умови наслідування життя вічного. Ми повинні любити Господа Бога усім серцем своїм. Серце ж у біблійному розумінні означає зосередженність усього життя нашого, усієї істоти. Якщо уявити якісь надзвичайні обставини в житті людини, коли вона скупчує усю свою увагу, напругу, роздуми чи якось по іншому виражає усю свою суть, то усю цю саму середину, середце чи серце вона повинна присвятити не собі, ані чомусь, чи комусь, а єдино лишень Богові. Тобто, – в разі потреби, - віддає саме життя своє Богові своєму, або заради Бога Самого. Ось що означає любити Бога усім серцем своїм!
Та рідко коли людині випадає така рішуча нагода віддати життя своє заради Бога, тому у повсякденному й багаторічному житті своєму людина повинна присвятити Богові саму свою душу, тобто усе, що душа її любить у цьому земному житті – із цим усім людина має розлучитися заради любові до Бога, якщо Богові це потрібно. До чого б не були прив’язані ми душею своєю – усе це ми повинні бути готовими полишити заради Господа Бога, - лише в такому разі будемо вартими увійти у життя вічне.
Усе те, браття й сестри, що ми любимо своєю душею у світі цьому, ми, зазвичай здобуваємо працею, прикладаючи неабиякі зусилля, - та мусимо бути готові витрачати усі свої зусилля не для задоволення власної душі, а для Божого діла, - лише тоді зможемо увійти до Божого Царства!
Та, щоб, досягнувши такої відданості, залишатися у ній завжди, людина мусить і думки усі свої присвятити лише Богові та усьому Божому. Не можна навіть допускати до свого думання та мислення щось противне Божій волі, - лише так зможемо унаслідувати життя вічне.
Уся ця заповідь, дорогі браття й сестри, була б нестерпною, якби не існувало іншої, подібної до неї заповіді: «возлюбити ближнього свого, як самого себе!». Тому, усе у чому ми відмовили собі заради Бога, ми можемо чинити заради ближнього свого. У важку відповідальну хвилину можемо серце своє віддати ближньому своєму, Усе, що душа наша любить ми можемо дарувати ближньому своєму, усю працю, якою бажали трудитися заради своєї душі, ми присвячуємо душі ближнього свого, а усі чисті думки свої спрямовуємо на те, щоб догодити ближньому своєму. Усе це ми повинні вчиняти так, як учинив це добрий самарянин. Як нам здається, - чи потрапить добрий самарянин у таку скруту, з котрої витяг зраненого ізраїльтянина? Ні, не потрапить, бо таку людину Сам Бог оберігає!
Дбаймо про ближнього і Бог про нас якнайкраще подбає.
Амінь.
