Боже каміння
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі браття й сестри!
Чи не є правдою те, що смерть є зосередженням найбільшого страху в людському житті. Іншими словами, можна сказати, що будь-який страх у нашому житті бере свою силу від магії смертельної загрози, котра, в свою чергу, є найстрашнішим знаряддям сатани.
У тому, що ми підлягаємо смерті, винні наші прародителі - Адам і Єва; від їхніх часів, і до нині ми невзмозі позбутися прокляття за їхній гріх. Те прокляття тяжіє над земним життям кожної людини і вона знає, що зрештою вернеться в землю, що з неї була взята, бо вона порох, і до пороху вернеться. (Бут. 3, 19) Тобто, ні про яке продовження загробного свого існування Адам і не мріяв і, лише загадкові слова, Божі, звернені до Адамової дружини Єви про те, що насліддя її зітре голову того змія, що спокусив її та її чоловіка, (Бут. 3, 15) будило якісь надії в розумі Адама, - що присуд його, можливо, буде чинним не на віки віків. Треба, однак, зазначити, що усі інші - небогооткровенні народи - язичники, самостійно здогадувалися, що смерть не є чимсь остаточним, і уявляли різноманітні видива потойбічного світу. Під їхнім впливом і юдеї розвинули своє вчення про загробний світ, але слова "вернешся в землю" все одно не підлягали жодній двозначності.
Ну, гаразд, людина йде у землю, але. що відбувається із людиною, коли вона іде в землю? Коли людина йде в землю, то її, тісно прив'язана до тіла душа, відчуває разом із тілом процес його змертвіння, гниття, тління. Що відчуває така душа? - невимовні, невимовні муки, проте, прив'язана намертво до свого тіла, не може відірватися куди небудь від зітлілого свого тіла. Недаремно премудрий Екклезіаст промовляє, що живому собаці краще, ніж мертвому левові. (Екл. 9, 4) Це правда. браття й сестри,що природнє життя людини не може відрізнятися від життя усієї іншої природи, що оточує людину. Природня, отже, душа людини вмирає так само. як умирає і душа листка дерева чи тварини в лісі. Як же бути? Вихід із прекрасної мертв'яної в'язниці є лише один - звернутися до чогось такого, що не вмирає - повинно ж бути таке, якщо ми маємо думки про таке; якби такого не було, то чи прийшли б до нас самі думки про таке - про вічне життя. Якщо ж так, то має існувати і зосередження усього життєвого. Зосередженням усього життєвого, самого життя, ба навіть джерелом життя як такого, є саме Бог!
Нинішній євангельський текст є для нас великою радістю при прочитанні його, бо ми бачимо, що Господь Бог Ісус Христос підіймаючи із мертвих сина вдови з Наїну, засвідчує усім нам, що ми не помиляємося у своїх передчуттях - Життя є і, що є особливо радісним, до Нього можна іти. і приходити, прийти і бути в Нім. Смерть відтепер втрачає свою магічно-жахливу силу, бо Господь одним лише звичайним Своїм словом проганяє смерть від людини геть! Християнин таким чином може уже тепер, зараз прилучитися до Життя і жити в Ньому без стаху перед смертю.
Господь підійняв із мертвих юнака біля воріт міста Наїна через те, що зжалився над матір'ю його, виявив любов до творіння Свого. Ми повинні любити ближніх своїх, якщо бажаємо перебувати у Житті! Як же можливо любити ближніх своїх. коли ми навіть не встигаємо себе пошанувати як слід? Як шанував Себе Христос, коли втілився посеред нас? - ніяк, ніяк Христос Ісус не шанував Себе, живучи серед нас - людей. Тому, браття й сестри, нам залишається зважити і вибрати, що нам вчинити - відмовитися від власного життя заради життя вічного, чи боротися лише за себе, але тоді, як би ми не молилися перед смертю до Бога - до Життя не прилучимося, бо життя наше належатиме лише всьому земному й не зможе перебороти сили його мертвотної.
Коли християнин говорить, що потрібно віддати життя своє Богові, то це означає, що такий християнин має намір відмовитися від стихій світу цього, якими б вони не були -
тілесними чи душевними, а розпочати життя у помірностях, стриманості, бажанні пожити заради Бога та ближнього. Чи не так бажаємо жити і ми? Так, саме такого життя ми і прагнемо, саме таке
життя ми і провадимо у повсякденні, бо кожного із нас приваблює приємна серцю думка - жити в Божому добрі.
Амінь.
