Боже каміння
Євангеліє від Луки (15, 11-32)
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Ось ми з вами вкотре вислухали притчу про блудного сина. Цей негідний син прогаяв усе дане батьком майно і повернувся додому лише з безвиході. Можливо, що не кожен батько спромігся б на таке, щоб сина блудного так радіісно прийняти у свої обійми, бо із життя ми чули, що у подібних історіях батьки вже інколи і не бажали бачити своїх блудних синів. Отже, робімо тому висновок про те, що в притчі Господь показав саме Божу, а не лише людську любов до грішника. Водночас і син блудний із цієї притчі вже не сподівавсь на батькову радість, на бенкет, на перстень та найкращий одяг … . Прикладімо, почуте до себе, до життя свого і ми побачимо, що супроти нашого Небесного Отця, ми часто живемо подібно до героя нинішньої притчі. Кожен, дорогі браття й сестри, хто не живе зі своїм Отцем Небесним бездоганно, сповненим смирення й відданості, той неодмінно грішить. Блудний син попрохав у батька свого частину майна, що йому належала за спадком і отець, не зволікаючи, надав синові частку його. І нині кожен більший чи менший грішник має у своєму розпорядженні подібний Отчий спадок - богодайне життя, а тому напочатку усе виглядає цілком вражаюче – незалежна людина, що сама творить свою долю і вільна у прийнятті найсміливіших рішень. Та ось ресурси - чи то матеріальні, чи просто життєві та вікові завершуються і все невблаганно змінюється – володар власної долі перетворюється на … свинопаса, бо стає немічним, незначним, ба нанавіть зневаженим та стражденним. Піду, каже, зрештою собі така людина, та попрошуся до свого Отця Небесного хоча б в огорожі його володінь притулитися скраєчку, бо не бажаю пропадати на чужині з істотами, що мене топчуть наче тії свині. Це ми описали яскраві приклади і порівняння із життя, але в багатьох із нас життя є більш розміреним та спокійним. Але погодьмося, що кожен раз, коли ми вчиняємо хоч би й незначний вчинок негідний, то віддаляємося через це від Бога й використовуєм свавільно даний нам ресурс життєвий. Іншими словами – витрачаємо здоров’я на чинення гріха, - чи то на черевовгодництво, чи то на пристрасті тілесні, чи на гнівливість свою, яка забирає немало здоров’я, чи на зайву голу гонитву за прибутками понад справжню потребу. На жаль ми повертаємося від означених пристрастей лише після виснаження ними нашої істоти.
Браття й сестри, кожного разу, коли ми повертаємося від гріха до Бога – Він радісно та зі сльозами нам біжить назустріч, бо ж немає яснішої та більш істинної миті, як мить, коли Отче серце знову пригортає до Себе дитя Своє! Давайте ж навчимося від цієї притчі та будемо навіть найменший гріх, а чи пристрасть найменшу, що в нас живе, ненавидіти як таку, що віддаляє нас від Бога, а наближає до свиней, тобто до демонів і бісів. Давайте ж, зголоднілі на Небеснх хліб, повернемося до Отця, щоб нам потрапити вже на бенкет духовний, щоб в Отчім Домі, тобто Його Церкві нам залишатися від нині й назавжди!
Амінь.
