Неділя 34-а після П’ятдесятниці, Лк.18,18-27

Дорогі у Христі браття й сестри!

Христос охрестився!

               На запитання чеснотного юнака, Господь запитує: «- Чого зовеш Мене Благим?».

Це ми, дорогі у Христі браття й сестри, не можемо того зрозуміти, чому Господь так промовляє, бо ми навчені Апостолами, що Господь – це Сам Бог, а тому – Благий, тобто Податель істинних Благ. Іудеї ж справедливо вважали, що ніхто із людей благим бути не може, а лише Один Бог, - вони не вірили, та й уявити не могли, що Бог може утілитись. Тому й не дивно, браття й сестри, що Господь запитав у юнака, чому той зове Його - Ісуса з Назарету, - Благим. Дивним є інше, - дивним є те, що цей юнак таки назвав Ісуса Назарянина Благим! Батьківська релігія цього юнака не давала йому підстав називати людину із плоті й крові Учителем Благим. Відомо, браття й сестри, що цей юнак не був самовдоволеним фарисеєм; виконуючи змалку приписи Закону, юнак цей, вже в молодому віці, ставши одним із керівників місцевої синагоги, носив у собі незатамовану спрагу вдосконалення  в Бозі. Чому така спрага виникла у цього юнака на відміну від інших? Відповідь зрозуміла – тому, що цей юнак збільшив внутрішні вмістилища свого духа, і, струмені Мойсеєвої  благодаті вже не наповняли ті його розширені вмістилища. Хто ж спонукав юнака побільшити свою жагу до божественних благ? Звичайно ж, противник Христовий – сатана! Бо, якби це Бог-Отець розширив внутрішній світ цього юнака, то в юнакові цьому виникла б жага лише духовних благ. Однак, юнак потребував небесних дарів у неодмінному поєднанні з благами земними; таке його бажання було таким щирим, що Господь, поглянувши на нього з любов’ю, лагідно промовив: « - одного тобі не вистачає, - позбудься земних благ, - отримаєш блага небесні.»

                Ми часто говоримо, що блага земні є прообразом для нас благ небесних. Так – це прообраз, але, коли ми прообраз починаємо любити більше, аніж Образ, то як дістанемося Образа, - ми залишимося назавжди з прообразом! Тому, необхідно милуватися й захоплюватися земним достатком та багатством, неначе якимсь хоббі, однак сподіватися несумнівною вірою на благо, що його пообіцяв Господь Бог; прикладати основні зусилля до того, щоб уподібнитися Богові (тобто, піти за Ним (Лк.18,22)), і, зрештою, досягти справжнього, істинного, бездоганного блага, - блага, що його ніхто не відбере, що ніхто не побажає його відчудження, ніяк його не оспорюватиме, - таким благом ми користуватимемось вічно, бо воно не скінчиться, не зіпсується, не стане старим, ніколи не «впаде в ціні» та ніколи не набридне нам. Таким благом є життя вічне, що його прагнув той юнак. У житті вічному ми ніколи не втомлюватимемося й нас не хилитиме до сну, ми не будемо сердитися, бо будемо знаходитись в істинній нелукавій любові, ми ніколи не згадаємо, що таке зло, бо будемо добрі й любовні, й не буде того, хто нагадав би нам про зло. Люди у Царстві Небесному будуть мати досконалі тіла, які ніколи не старітимуть, не хворітимуть, не матимуть гріховних відчуттів, не знатимуть тілесного та душевного болю. Люди в Царстві Небесному спілкуватимуться між собою без жодних обмежень, насолоджуючись чистою, безгрішною Любов’ю в Господі – краще ніж брати і сестри, краще ніж немовлята, - кожен в досконалому віці своєму.

                Нині ми не здатні істотно відчути Царство Боже, але віра, як Божий дарунок, допомагає нам не зрікатися сподіваного. До того ж, диявол постійно псує нам життя і тим самим змушує нас звертати наш духовний зір до того кращого світу. В таких обставинах любов є для нас водою у пустелі, вогнищем на морозі, поживою у голоді, грішми у важку годину. Нехай же ми терпимо спрагу лише заради любові до Бога і ближніх, нехай мерзнемо лише заради Царства Божого, нехай голодуємо не для того, щоб інші переїдалися, а лише для того, щоб утішитись, неначе Лазар в Авраама, нехай бідуємо лише заради благ небесних, але не заради благ земних. Якщо маємо земнії блага, даваймо їх ближнім не для розпусти їхньої, а лише для їхнього спасіння в Бозі, щоб напоєний спраглий, чи зігрітий у холод, чи нагодований, чи обдарований грішми не повернулися кожен до свого старого гріха, бо ніщо грішне у Царство Боже не ввійде ніколи.

                Рятуймо себе і ближніх своїх від світу цього, і, йдім за Христом!

Амінь.