Боже каміння
Євангеліє від Луки (12, 16-21)
Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!
Коли Господь наш Ісус Христос промовляв, що життя людини не залежить від її багатства, то, звісно, мав на увазі не побутове життя, а життя як явище. Швидше за все, Господь мав на увазі вічне життя людини, бо, власне, таким і може бути життя – неодмінно вічним. Сама бо природа життя і характер існування його свідчить про те, що воно не бажає припиняти свого триву навіть у земних умовах. Не бажає людина старітися, не бажає вона й умирати; не бажає людина хворіти й не розуміє людина насильства. Життя, яке є в людині упевнює її в довготривалості усього, що чинить вона, а вірус смерті, що є у людині, діючи підступно й невідворотно, перекреслює усі людські сподівання. Браття й сестри! Лише той може бути упійманим на гачок розкошів світу цього, хто забув, що разом зі споживанням плоду древа пізнання добра і зла, ввійшла і смерть у Єву та Адама. Смерть відтоді краде у нас життя; вона й насолодитися здобутками не дає людині, бо її тінь забирає у людини відчуття задоволеності й спокою. Її невловний запах змушує саме життя людське поспішати, боротися, прагнути, бодай скільки можливо, пожити якнайяскравіше. Дуже часто гонитва за есенцією життя обривається несподівано, навіть для багатьох старих, бо вони ще не завершили тих чи інших грандіозних планів!
Кожна людина є надзвичайно егоїстичною істотою і в ній спрацьовують так звані інстинкти самозбереження, якщо вона потрапляє у несприятливі чи екстремальні умови. Однак людину щось відрізняє від світу інших тварин, бо, коли людина задовільнить свої тваринні потреби в їжі, в теплі та безпеці, то в неї, або з’являється бажання пізнати Бога, або з’являється бажання віддаватися різноманітним надмірностям. Саме таке бажання й виникло у безумного багатія – їсти, пити і веселитися на багато років уперед! Звичайно, світ не такий примітивний, як згаданий багатій, бо багато хто із безбожників є помірними у вживанні їжі, пиття та веселощів, та вони часто пересичуються світською владою, фальшивим непотребним аристократизмом, марнотною вченістю та крижаною гордістю колись світлосяйного денниці.
Усе перелічене є саме тим, чого не повинні чинити православні християни, коли досягають забезпеченості у своєму побуті – не повинні ставати ненажерами, пияками, порожніми веселунами, похітливцями, засмученими лінивцями та розніженими боязливцями; не повинні ставати, також, чваньками, нелюдами, марнославцями та сатанинськими гордивцями, бо через усе це людина втрачає життя вічне. У Царстві Небесному, яке існує вічно, і зараз є, не потрібні земні якнайкрасивіші та якнайзручніші будинки, найвишуканіші страви та вражаюча розкіш земних віків, бо уся краса земна несе у собі лише слабкий відбиток божественної Слави, Яку може більш повно відчути тут, на землі, лише глибоко віруюче та віддане Богові серце. Скарбниця таких чуттів серцевини людської істоти і є тим істинним багатством, яким є вигідно багатіти в Бозі! Саме таких багатіїв любить Господь та дарує їм життя вічне.
Амінь.
