Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі, браття й сестри!
Наше свято Торжества Православ'я(843) установилося завдяки відновленню іконошанування під час Сьомого Вселенського Собору 787 року від Різдва Христового, а також після короткого рецидиву іконоборства, коли при імператриці Феодорі та імператорі Михайлі Третьому були врочисто підтверджені рішення згаданого Собору. Річ у тім, що століттям раніше під впливом сусіднього ісламу та завдяки військовій еліті, християни Східної Римської імперії відвернулися від ікон, неначе від ідолопоклоньства. Однак за правління благочестивої цариці Ірини та патріарха Тарасія, православне розуміння іконописання та іконовшановування перемогло, розвіявши морок поганських уявлень про божество. Виявляється, що православне іконошанування не має нічого спільного з поганським іконовшануванням через те, що Друга Особа Пресвятої Тройці, Господь і Бог наш Ісус Христос прийшов до нас у тілі! "І Слово стало плоттю, і вселилося між нас..."(Ів. 1, 14). Навіть, якби Господь Бог показався нам на мить, щоб лише побачити лик Його, то ми вже повторювали б цей лик в уяві своїй, і, щоб не забути Його обрисів, зобразили б його вигляд матеріальними засобами, вживши Богом данного природнього нашого уміння до зображування баченого. В данному ж випадку Господь воплотився, втілився і довгий час жив поміж нами, - Його й розп'яли через те, що маючи людське тіло, Богом Себе називав! "...не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом"(Ів. 10, 33). Отже Бог ходив по землі у тілі, а тому природньо, що усіма тілесними земними засобами ми зображаємо Його - у співі, у церковних духовних текстах, поведінкою, образотворчо, стилем громадської поведінки, стилем інтер'єру та екстер'єру храмів молитви до Нього, - усе це допомагає нам не розлучатися з Христом Богом Ізбавителем нашим і Спасителем нашим!
Нині деякі християни намагаються обмежити використання образів, бо є вони людьми іще такими, що не покинули власних меж заради Христа. Ми всі у Христі одно, а тому мали би бути уважнішими до тих ближніх, які не надто схожі на нас своїм укладом внутрішнього життя. Дехто любить мати Христа Бога в своїй душі - неповторного, дуже особистісного, але нехай згадають, що Христос є для всіх. Є й такі християни, що вважають, що ми браття й сестри в буквальному сенсі слова, а тому маємо жити, неначе в колгоспі. Лише Любов справжня здатна усіх примирити, але Він не чинитиме цього без нас, а очікує на наше бажання і нашу волю жити в любові поміж собою. Як є християни, що не люблять ікон Господніх, так є й християни, що дивляться на ікону, як на божество, як на ідола, по суті. Біля багатьох ікон, коли перед ними молилися до тих, що зображені на них, - відбувалися з молільниками і уздоровлення, і вирішення проблем, і чудеса Божі. Ми люди немічні, а тому йдемо до тих ікон, біля яких трапились чудеса, щоб і нам легше, як ми думаємо, отримати бажане. З такої причини ми і називаємо такі ікони чудотворними. Важко в безбожному світі відчути Божу благодать, а тому й горнемося ми до місць, де вдалося тим, чи тим людям, і відчути, і отримати благодать Божу, по милості Його, називаючи місця такі священними.
Через чудотворні ікони, чи через читання Святого Письма, чи через подвиги християнської совісті, чи іншими засобами церковними, але, йдучи, лише йдучи за спасительним образом Христа, ми маємо надію порятувати себе від погибелі у зрадливому світі цьому.
  Згадаймо, браття й сестри, що коли світ цей буде спалений вогнем Страшного Суду, то згорять і святі ікони, і храми, і священні сосуди, а головне - щоб не згоріли ми. Сосуди скажуть, що служили нам; ікони скажуть. що допомагали нам; храми промовлять, що стояли ради нашого спасіння - і горе буде нам, якщо ми згоримо разом із деревом ікон, металом євхаристійних чаш, камінням храму, не зрозумівши, що вони помічники наші і найкращі засоби для полегшення й для зручності нашого спасіння. Любімо святі наші ікони, цілуймо їх, цілуючи тим самим, Господа, і Божу Матір, і Божих угодників усіх, дякуючи отцям Сьомого Вселенського Собору, котрі відстояли для нас таку милосердну від Бога можливість.

                                                                        Амінь.