Боже каміння
02. 01. 2014
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі, браття й сестри!
Дорогою до Єрусалима, Господь і Бог наш Ісус Христос проходив, оточений народом, разом зі Своїми Учениками, через палестинське місто Ієрихон. У місті утворився численний здвиг народу, бо усі жадали побачити Того, Хто, наближаючись до міста, повернув зір сліпому. Митар же Закхей, про якого чуємо ми із Письма Святого, був начальником над іншими митарями, а Єрихон - успішно займавсь бальзамовим промислом. Про непривабливість постаті цього митника годі й мовити, бо всім давно відомо, як ізраїльські митарі здирали податок із народу власного на користь «залізного» Риму.
Однак, митар Закхей зацікавлює нас тим, що попри свою мерзенну життєву позицію, він вирішив для себе особисто неодмінно побачити Господа Ісуса Христа. Коли Закхей, браття й сестри, забажав цього, то знав, що ніяк його не допустять до Учителя, - через те, що він був мерзотником в очах народних. Закхей звик до прокльонів, нарікань та був згідний із тим усім, що про нього казали, водночас був він винахідливим та вправним у справах, а тому, забігши наперед, сховавсь у вітті сикомора, звідки, водночас, було зручно йому роздивитися бажане, бо був він ще й малим на зріст. Подальший хід подій нам відомий із тексту Євангелія від Луки.
Чи не кожен із нас, браття й сестри, має свої (усвідомлені чи неусвідомлені) гріхи, чи пристрасті, чи неправости. І зазвичай, це і є перепоною до нашого наближення до Господа. Та погляньмо, що Закхей навіть попри гріхи свої забажав побачити Господа! Вчинив він це дещо прихованим способом – із поміж віття оливкового. Закхей неначе розділив душу свою надвоє – одна була митаревою, а інша – схильною до Бога і правди Божої. Одну – земну – сховав у гущавині віття, а інша - своїми богозацікавленими очима прикипіла до Господа.
Як, отже, важливо нам, хоча б отаким митаревим чином наблизитись до Святого Господа і Бога нашого, Який чекає та бажає нашого приближення до Нього.
Господь наш помітив митаря на дереві, бо ж ніколи Господь не залишає поза увагою тих, які спрямовують на Нього очі свого серця. Христос переходив через Єрихон у Своїй останній прощі до Єрусалима на свято Пасхи. Йдучи, Він знав, що чекає на Нього в Єрусалимі і Своїм Апостолам про те Він сповіщав – про смерть Свою та Воскресіння з мертвих. Особливо чуйним був Господь у цій подорожі на Голгофу до кожного віруючого серця, а тому упевнено скажемо, що Духом Своїм побачив Господь Закхея на дереві та, навіть і ім’я його знав, від восьмого дня по народженні Закхея. В усьому натовпі лише цей митар дивився з дерева на Господа, сповненими надії і віри очима. Закхей мабуть був упевнений, що лише Бог зрозуміє його, лише Бог знає, чому він – Закхей, - став таким, яким він став.
Коли б ми, браття й сестри, так ставилися до Бога як цей ненависний митар, то Господь промовив би до кожного із нас – «Друже, злізай скоріш зі свого дерева, (тобто зі свого цьогосвітнього місця), бо Я маю гостити в домі твоєму (тобто – в серці твоєму)!».
Варто, дорогі у Христі, і завжди не пізно і вартим є зійти перед Господом Богом з висоти свої життєвих здобутків та впустити Господа в домівку свою. Хто із нас так чинить, той навіть, коли і помре, то спасенним буде, і піднятим буде із мертвих у Царстві Господа Бога і Спаса нашого, яке отримав Він з руки Отця Свого Предвічного, коли ще Отець через Сина Духом Своїм віки творив. Царство ж Боже наповнене буде вірними його дітьми й перебуватиме в блаженнім стані вічно – на усі віки.
Амінь.
