Боже каміння
Євангеліє від Луки (18, 18-27)
Дорогі браття й сестри, Слава Ісусу Христу!
Ось, Господь наш промовив до нас, що багатий не може увійти до Царства Божого, і, оскільки це промовив Сам Господь, то амінь, - так воно і є! Але! – як же бути нам, - людям, які не уявляють життя без майна, заробітку, усілякого накопичення і тому подібного? Ну, гаразд, якщо немає як і де багатіти, то людина й не грішить багатопридбанням, але, коли є можливості накопичувати, то усі, або майже усі бувають зайняті облаштуванням свого матеріального життя, бо ж і мишка в полі цим займається, і білочка у лісі, і селянин на землі своїй, та не займається цим, ні лілея у полі, ні пташка у лісі, ні городянин у місті, хоча й вони, по своєму, також дбають про добробут свій. До того ж, і лисиці мають нори свої, і птахи – бодай, гнізда свої, а Син Людський нічого не має, - немає, навіть, де голови Своєї прихилити.
Нічого, насправді, браття й сестри, людині на землі не потрібно, бо вона на землі знаходиться та перебуває тимчасово, як солдат на війні. Солдату на війні потрібно багато чого, аби вижити й виконати завдання, - йому потрібна амуніція, зброя, навички, знання, харчування, однак, коли повертається солдат додому, то непотрібно йому нічого із того, що було життєво й гостро необхідним; він виконав завдання, зберіг життя своє та своїх співвітчизників, а все чим користувався для досягнення мети, вже йому зовсім непотрібне. Самісінько так і в нашому земному християнському житті, - все, що існує для можливості зручного проживання, ми повинні використати для того, щоб зуміти пізнати Бога, переконатися в його існуванні, побажати потрапити в незрівнянне Царство Його і розлучитися із накопиченим багатством, як із багажем, що був потрібним лише на землі. Якщо ж людина пізнала й усвідомила марність багатства іще при житті і побачила, що має багато зайвого, то нехай допомагає ближнім, які справді цього потребують. Невірно, коли говорять, що малозабезпечені самі й винні у своїй бідності. Не можуть бути усі багатими і забезпеченими, як не кожен бурячок залишає сапка, коли проріджує рядочки, або не всі ікринки стають мальками та рибою, або не кожен плід є першосортним. А Господь Бог пам’ятає про кожну насінину, що пропала, про кожне деревце заглушене більшим деревом та про кожну долю нещасливу. Господь розсудить по-Своєму і подасть істинне й вічне життя, кожному, хто прагнутиме цього вічного та істинного життя, а, якщо так, то який сенс у накопиченому багатстві – жодного!
Отже, ми зрозуміли, що багатство є ніщо, то чи не варто змінити світоустрій та скасувати жагу до багатства? Ні, це неможливо, бо це є природніх хід природнього життя. Коли ж ми, вважаючи певну частину нашого статку зайвою, подаємо тому, хто не має, то чинимо не по природньому, а – по Божому! Допомагаємо один одному, бо ми діти Одного Отця, Який вищий за світ та багатства його. Хто із нас має здатність розбагатіти, той розумний, а хто із нас має Божу любов, щоб дати ближньому, той премудрий, - премудрість же, як відомо, перебуває вічно. Будьмо милосердними заради Самого Бога, Якому ми віримо й на Якого надіємось, бо вже лише так ми зможемо заспокоїти своє сумління християнське та перебувати у незрушному спокої серця, бо ж Бог є мир наш й ніщо не сколихне його.
Амінь.
