Неділя 30-та по П’ятдесятниці. Глас 5

Кол. 3, 4-11; Лк. 14, 16-24

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі во Христі браття й сестри!

Для нас із вами буває більш зрозумілим, коли в Христових притчах головною дійовою особою є цар, господар, управитель, якийсь начальник. Нині ж ми чуємо, що головною дійовою особою є «один чоловік»! Господь неначе звертає нашу із вами увагу на те, що, можливо, будь-хто із людей вчинив би так, як вчинив цей чоловік. Отже, вчинив один чоловік велику вечерю! Закликані гості відмовлялися через поважні життєві справи та обставини. Однак цей чоловік на них розгнівався. Чому, хто він такий, щоб гніватися на запрошених, адже причини, щоб не з’явитися не вечерю у запрошених були доволі поважними. У першого причина була такою, що можна було б знехтувати нею, бо він бажав оглянути придбане поле. Погодьтеся, що оглянути щойнопридбане поле можна було б і пізніше, - нікуди те вже придбане поле не поділося б від нього. Чому ж не пішов на гостину? Бо так хотілося йому оглянути надбання, що був він в незмозі перебороти ту солодку цікавість, що нею вщерть наповнилося серце цього першого з запрошених. Що ж другий? Другий купив собі волів та поспішав їх оглянути, а раптом економ при купівлі чогось не догледів? А тому швидко слід було оглянути придбане, допоки продавці не забралися з ринку! Можливо, що цей другий із запрошених міг навіть і розсердитись на мить, і, все це - через те, що у таку незручну хвилину, коли він особливо поспішає, раб приніс оте запрошення на святкову вечерю, - то ж було сухо відмовлено. Щодо третього запрошеного, то і, взагалі,-  мав той запрошений очі здивовані, бо ж і за законом молодят, - звільнявся він від будь-яких обов’язків у повесільний час. Тому, мабуть, лише через власну чеснотність він виявив великодушність, вибачивсь чемно та стримано, нагадавши рабові про те, що одружився щойно … .

Отже, перший міг би був прийти та не прийшов, однак гаряче просив йому простити, другий не міг прийти, хоч пізніше і прийшов би, третій – не зобов’язаний був приходити і не збиравсь приходити, але великодушно вибачав всередині серця свого шляхетного «чоловікові тому».

То хто ж цей «чоловік один», що він, отримавши в тій, чи тій формі відмови, все ж наважився гніватись на запрошених, до того ж гніватись такою мірою, що почав запрошувати на вечерю гостей бідних, котрі ніколи не зможуть побачити ніякого свого поля; калік, котрі не те що з волами, а й зі своїм власним тілом впоратися невзмозі; та кривих, за котрих заміж могли вийти лише такі ж криві як і вони. Який же чоловік наважився б запрошувати поважних гостей, зовсім не турбуючись про обставини й можливості запрошених? Як міг він запрошувати першого, знаючи напевне, (адже добре знайому людину запрошує), що той купив щойно поле? Як наваживсь запросити другого, знаючи, що той другий ось-ось має придбати волів, гроші на придбання яких збирав він віддавна? Чому ж бо запросив і третього знаючи про одруження його? Навіщо, отримавши очікувані й справедливі відмови, «чоловік цей» гнівається на запрошених? На що схожі його дії наступні – запросити убогих, калік, сліпих та кривих? Це  - насмішка та знущання із тих перших поважних гостей! Розгадка така – той «чоловік один» - Бог! А той раб, що ходив кликати – то Син Божий! «–Піди, - каже Бог до Сина Свого, - повсюдно, та вмовляй, переконуй прийти, щоб таки наповнився Дім Мій!» Ось звідки влада, ось причина праведного гніву у «чоловіка цього одного» із притчі цієї.

Отже, Дім Божий – Єдина Церква Його Свята, Соборна й Апостольська наповнилася, і наповнюється, і буде наповнюватись. Чому ж ми, наостанок притчі, чуємо від Бога невтішні слова ці, а саме: « - Ніхто з тих запрошених не покуштує Моєї Вечері!». Але ж ми Дім Твій, - Церкву Твою наповняємо! Чому не скуштуємо? Бо Вечеря Божа не така як наша. Ми заколюємо теля вгодоване на свято, Бог же віддав Сина Свого Єдинородного, «як ягня на заколення». Ми споживаємо святкове й п’ємо вино, щоб себе повеселити лише трохи у житті, - Бог же віддав у жертву Сина Свого, щоб усякий хто вірує в Нього, … мав життя вічне, а не лише якусь минущу приємність в житті. Як нам спожити, покуштувати Вечері Божої? Це можливо лише в тому разі, коли ми зголодніємо не за телям вгодованим, а за Царством Божим; коли відмовимося від земного свята, а забажаємо Небесної Учти.

Очищаймо себе, браття і сестри, від суєти та скороминучості світу цього, маймо ні за що поживу світу цього. Не вподібнюймося до згаданих персон поважних, що часу не мають до Бога прийти; не жаліймо бідних за те, що вони бідні, а не багаті, бо, як стають багатими, то стають жорстокосердими; не жаліймо калік за те, що вони лише не ходять ногами, бо багато здорових до пекла ідуть; не жаліймо сліпих лише через їх сліпоту, якщо вони, світа не бачачи, Бога бачити не бажають; Не жаліймо кривих, коли вони Бога кленуть! Ніхто із таких не покуштує Божої Вечері. Кров заколеного Ягняти омиває гріхи лише тих, котрі за марноту мають блага світу цього - заради Бога Живого; омиває гріхи тих, котрі в бідності своїй Бога вихваляють, Йому повсякчас дякують, й Ним живуть, зовсім незважаючи на бідність свою; омиває гріхи тих, які, хоч і сліпі, але Бога бачать внутрішнім зором духовним; змиває з тих гріхи, хто, дивлячись на світлий лик Його, Ним насолоджується і не бачить вже себе, кривого. Омиває, також гріхи і тих, котрі не хотіли йти на Вечерю, бо почувались надто вже не вартими такої чести, - так, що їх Син переконував та надихав прийти, тобто язичників, якими були й ми із вами – скіфи!

Дорогі у Христі! Мало серед нас таких, що відв’язалися від світу цього, а підійшли до столу нашої Подяки Богові й спожили посправжньому Тіла й Крови Христової на Божій Вечері. Часто ми приходимо під час Літургії спожити Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа, а споживаємо лише малу частину цих Святощів, бо місця для Них буває небагато у душах наших. Ми не забороняємо, щоб Христос входив у наше єство, але коли споживаємо Тіло й Кров Христові у вигляді Хліба й Вина, то часто буває так, що речовина Тіла й Крові Христових знаходить місце в нашому єстві, а Самі Тіло й Кров Христостові не знаходять доволі Собі місця в душі нашій. Споживаймо, отже, Жертву Христову, маючи внутрішність душі нашої вільною від виробів світу цього! Споживши Вечері Господньої, живімо вже не тут у світі цьому, а живімо вже у Небі, - тут лише служімо Богові і людям. Бо, коли з’явиться Христос, життя наше, тоді й ми опинимося разом з Ним! Знімімо ж із себе стару людину – блудну, нечисту, пристрасну, похітливу й ласу, бо за таке карає неодмінно Бог. Тому, відкладімо від себе гнів, несамовитість, пересердя, лайку та зодягнімося в нову людину, яка Бога пізнаючи, відновлює в собі Образ Його і Подобу, - чи то католик, чи православний, канонічний чи неканонічний, азіат чи індус, багатий чи бідний – але всі можуть порятуватися у Христі!

Амінь.