Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття й сестри!

«Постом і молитвою» - навчає нас Господь наш, - можна вигнати біса із людини. Минули, браття й сестри, ті часи, коли Апостоли, коли й мужі Апостольські, коли постники й пустинники вигонили бісів із людини істинно, не притворно, - за один раз. Часи змінилися, монахи виганяють бісів не із тих, хто їх має, - інакше читали би молебні Петра Могили в обласних психіатричних лікарнях, а не у храмах.

                Звернімо увагу, браття й сестри, радше, на наших власних бісів, особистих, котрі керують нашими пристрастями, - і малими, і великими. Великий преподобний святий Церкви Христової Православної Іоан Ліствичник проповідує нам повсякчасно, браття й сестри, правду про наше буденне та небуденне життя. Як нам уберегтися від надмірностей у наших природніх потребах? Усе, чого потребує кожна людина, може бути і причиною її земного життя, і причиною її земної погибелі. Харчуючись помірно, людина підтримує своє тіло, а харчуючись надмірно, людина служить своєму тілу, на згубу  і йому, і душі його. Втішаючись подружнім співжиттям, усяка людина, отримує належний їй від Бога життєвий затишок та радість у дітях, але прагнучи вигадуваних надмірностей у подружньому співжитті, людина стає поступово рабом блудної пристрасті, переходить до перелюбу, руйнує сім’ю, та, робить нещасними дітей. Кожному члену сучасного суспільства потрібні гроші для звершення життєдіяльності своєї, але, коли людина через страх перед буттям, що її оточує, прагне накопичити побільше грошей, щоб купити собі удаване благополуччя, чи утворити собі приємне життя, помиляється, гублячи душу свою, адже такі, часто не виплачують заробітку найманим працівникам, розкрадають бюджет народний, через що страждає неабияка кількість людей. Будь-яка людина, що сердиться, коли її зневажають, а особливо, коли зневажають ближніх, чинить необхідне й корисне, але, коли від людини очікують поваги, лагідності, спокійного поводження, а вона купається у хвилях гніву, то така людина спиняє благодать Божу і щодо себе, і щодо усіх, що її оточують. Коли будь-хто із нас сумує з приводу смерті ближнього, чи з приводу пануючої неправди, але його сум спричинює дію на усунення неправди чи виправлення нечестивого життя, то це добре та вгодне Богові й людині, але, коли людина упадає в смуток, наче в сон - розслабляється в ньому як у гнилому озері, то навколо такої людини завмирає будь-яке життя, а Бог є Богом живих, а не мертвих! Після перелічених помилок і невдач, людина, яка не відвернулася від надмірностей та, потерпівши, зрештою, майже в усьому доброму невдачу, впадає в марнославство замість того, щоби принести Богові покаяння сердечне. Бажати доброї слави є ділом шляхетним і гарним, а шукати земної слави понад усе – діло згубне, зле, безбожне й сліпе. Нарешті, найгіршою долею людини є гордість.  Гордість за боголюбиву Батьківщину є творчою та покликаною до любові. Християнин має відчувати гордощі лише за когось, але не за себе. Гордивці ж – це диявольська гвардія. Найгіршим становищем людини є перебування її в гордовитім стані, бо повернутися з нього до стану любові є найважче – практично неможливо. Гордивці часто не є охоплені ніякими тілесними пристрастями; зневажають плотолюбців; часто сміються холодно із сумних та печальних людей; жорстоко знущаються із марнославців, натомість - погляд їхній завжди зверненим є на себе самих – вони є диявольські стовпи незрушні, нечулі й німі; ніякого Бога вони не знають, бо самі собі є богом; у поклонниках мають потребу, але немилосердно топчуть їх ногами.

                Дорогі браття й сестри, для того, щоб нас оминули подібні неприємності, ми повинні постити, щоб убити в собі тілесні пристрасті, а також, молитися, щоб убити в собі душевні пристрасті . Таким чином ми не зійдемо з дороги спасіння, зі стежини до життя, зі шляху до Царства Божого.

                                                                                                                                             Амінь.